Олена МАРТИНЕНКО: «Танець – це биття мого серця, це моє життя»

Здобувачі І рівня вищої освіти спеціальності «Хореографія» Софія та Ксенія, першокурсниці, узяли інтерв’ю в завідувачки кафедри теорії та методики навчання мистецьких дисциплін, доцентки Олени Володимирівни МАРТИНЕНКО.

Софія: Як Ви прийшли в професію?
Олена Володимирівна:

- Мій вибір професії розпочався, мабуть, ще з дитинства. Я росла артистичною дівчинкою, виконувала головні ролі в усіх дитячих святах. У дошкільному віці мати віддала мене на танці і в першому класі, коли вчителька опитувала нас: «Ким ви хочете стати?», я впевнено відповіла: «Я буду вчителем танців!». Прикладом для мене були мої вчителі Арам і Ірина Саркісянц – відомі балетмейстери  м. Бердянська. По закінченні десяти класів я повідомила батькам, що буду вступати до училища культури  і стану хореографом. Вони мене підтримали. Ні про яку іншу професію впродовж усього свого дитинства, підліткового віку я не мріяла. Вибір був остаточним!
Ксенія:
- За що ви любите свою професію?

Олена Володимирівна:

- Я люблю її за те, що маю можливість
самореалізуватися в ній повною мірою, за те, що бачу результати своєї праці. До тебе приходять маленькі діти, які нічого не вміють робити, а потім ти бачиш, як вони впевнено рухаються по сцені, як багато з них обирають професію хореографа, як вони реалізуються і стають кращими, як особистість. Хочу сказати, що я отримую задоволення від усього: створення хореографічних постановок, проведення занять, спілкування з дітьми у неформальній обстановці. Я дуже люблю свою професію і пишаюся тим, що обрала саме ту, про яку мріяла с самого дитинства.
Софія:
- З чого складається Ваш робочий день і що найкраще в робочому процесі?
Олена Володимирівна:

- Хочу зазначити, що рамок у моєму робочому дні немає, тому що він триває, мабуть, 24 години на добу. По-перше, у мене дві роботи, які об'єднані любов’ю до мистецтва хореографії – це навчання студентів у Бердянському державному педагогічному університеті і навчання дітей в ансамблі «МарЛен». Крім того, я – завідувач кафедри теорії та методики навчання мистецьких дисциплін БДПУ, тож маю планувати, організовувати та контролювати навчальну, навчально-методичну, наукову роботу. Я є методистом Центру дитячої та юнацької творчості, керівником хореографічного колективу. Робота викладача дуже складна, тому що вона має поєднувати в собі не лише викладацьку діяльність, роботу в аудиторіях, але  і наукову, організаторську, методичну. Тому перед тим, як спланувати свій робочий час, я завжди дивлюся на першочергові завдання, намагаюся їх виконувати своєчасно, якісно і бути прикладом як для своїх колег, студентів, так і для вихованців ансамблю «МарЛен».

Ксенія:
- Чи складно поєднувати роботу керівника дитячого хореографічного колективу та викладача в університеті? Що спільного та відмінного в роботі зі студентами та старшими групами колективу (підлітками)?

Олена Володимирівна:

- Переді мною завжди стояв вибір, де я маю працювати: у Бердянському державному педагогічному університеті або в ансамблі «МарЛен». Хочу зауважити, що мені дуже пощастило, тому що ці дві роботи взаємодоповнюють одна одну, і я кожного разу стаю краще як викладач і керівник колективу. Чому? Тому що є такі взаємопов'язані поняття, як теорія і практика. Коли я йду до студентів, то чітко розумію, про що я їм маю говорити, не з книжок, а саме  з досвіду своєї роботи. Що спільного в роботі зі студентами та старшими групами колективу? Не можу сказати однозначно. По-перше, більшість здобувачів вищої освіти приходять до нас за покликом душі, вони вже розуміють, що будуть хореографами, тому їх навчання спрямоване на те, щоб підвищувати свій професійний рівень як  майбутніх керівників хореографічних колективів, учителів хореографії. А підлітки, учасники дитячого хореографічного колективу, займаються задля свого задоволення, орієнтуються на те, що хореографія зробить їх набагато кращими, красивішими, що це знадобиться їм у майбутньому. З самого початку їх навчання в ансамблі «МарЛен» ми мотивуємо їх, що заняття хореографії супроводжуватимуть і будуть корисними упродовж усього життя. Але хочу зазначити, що можна визначити таку тенденцію, що іноді підлітки ансамблю «МарЛен» знають більше і розуміються в методиці навчання хореографії краще, ніж здобувачі першого курсу. Тому мені дуже цікаво працювати як з вихованцями, так і зі здобувачами вищої освіти. І кожного разу я вчуся як у студентів, так і у своїх старших учасників ансамблю «МарЛен».

Софія:
- Чи потрібно хореографу слідкувати за своїм харчуванням? Якого раціону має дотримуватись танцівник?

Олена Володимирівна:

- Інструментом хореографа, не тільки танцівника, а й керівника колективу, є його тіло, адже він має бути зразком для своїх вихованців. Тому кожен хореограф має слідкувати за своїм тілом, а це, перш за все, систематичне тренування, а також збалансоване харчування. Якого раціону має дотримуватися танцівник? Хочу сказати, що це дуже особистісне, бо не можна дати таких однозначних порад. Безумовно, це має бути здорова, корисна, енергетична їжа, бо танцівник витрачає дуже багато енергії на тренуваннях. Але не завжди виходить харчуватися впродовж усього дня, тобто дотримуватися дрібного харчування. На жаль, багатьом танцівникам важко це робити через постійну зайнятість на роботі.

Ксенія: Які у Вас подальші цілі та плани щодо розвитку нашої спеціальності?

Олена Володимирівна: Зміни, які відбуваються в системі вищої освіти, допомагають нам розвивати нашу спеціальність. Зараз ми орієнтуємось на студентоцентроване  навчання і маємо планувати нашу роботу, спираючись, по-перше, на потреби здобувачів освіти, а, по-друге, які вимоги диктує нам ринок праці, які потрібні фахівці в нашому суспільстві зараз. Тому ми постійно переглядаємо та оновлюємо освітні програми, орієнтуємося на те, де може працювати наш спеціаліст, наш випускник, для того, щоб він був конкурентоспроможний. Хочу сказати, що нам потрібно звернути увагу, перш за все, на академічну мобільність, щоб наші студенти мали змогу навчатись не лише в БДПУ, а й в інших закладах як України, так і закордоном. Це – доступний процес, але над цим потрібно багато працювати, і це є в наших планах.

Софія: У якому стилі хореографії Ви звикли працювати, який більше до душі? Чи потрібно комплексно вивчати всі напрями танців?

Олена Володимирівна: Коли я була дитиною, спочатку навчалася в зразковому ансамблі танців «Червона краватка», а потім у народному ансамблі танців «Першотравневець». Це були провідні колективи Бердянщини і лише один напрям хореографії – народний танок. У той час лише набирала обертів як бальна хореографія, так і естрадна. Про сучасну хореографію ми стали говорити лише тоді, коли я стала студенткою училища культури і, хочу сказати, у нас навіть тоді не було такого предмету, як сучасна хореографія. Але згодом доля поставила переді мною завдання, що я маю розвивати себе в галузі сучасної хореографії. Це тоді, коли я стала викладачем закладу вищої освіти і було відкрито спеціальність «Хореографія». Тоді разом зі своїми учнями, випускниками «МарЛену», які на той час були студентами КНУКіМу імені М.М. Поплавського, і я навчалася (вони вивчали сучасну хореографію).

Я вважаю, що універсальний танцівник має знати всі напрями хореографії. Це дуже доповнює, розтанцьовує, допомагає здобути танцювального досвіду, але без класичного танцю хореографії немає, і це моє тверде переконання.

Ксенія:  Чи важлива підтримка близьких та знайомих? Хто підтримує Вас?

Олена Володимирівна: Підтримка близьких людей дуже важлива для кожної людини при будь-яких обставин як з особистісного, так і професійного життя. Це мотивує на результати, допомагає планувати свою роботу і працювати дійсно на результат. Але, якщо людина сама не хоче, яка б підтримка близьких не була, вона не досягне певних результатів. Особисто мене завжди підтримувала мати, якої вже немає серед живих. Вона завжди тримала мене за руку, ще коли я була маленькою дитиною, і  водила у танцювальні гуртки, а потім благословила на вступ до хореографічного училища і завжди пишалася моїми досягненнями вже коли я демонструвала свої результати праці, будучи керівником хореографічного колективу. Це для мене було дуже і дуже важливо.

Софія: Чи буває у Вас бажання кинути все? Що допомагає Вам не здаватися і продовжувати свою складну діяльність?

Олена Володимирівна: У людини, яка дуже любить свою професію, ніколи не може виникнути бажання кинути. Так, дійсно, бувають розчарування, втома, творчі кризи, але навіть коли ти себе погано почуваєш або в тебе якісь неприємності, заходиш до танцювальної зали, починаєш працювати, чи це творчий процес, чи педагогічна діяльність, і в мене таке враження, що знову народжуюсь, що отримую крила для того, щоб побороти всі негаразди і знову стати на звичний шлях. Для мене велике задоволення працювати з маленькими дітьми. На жаль, я зараз не маю такої змоги, вже стали професійними фахівцями мої учні і вони працюють з маленькими дітьми, але я завжди отримувала задоволення від малечі, дошкільнят, коли ти заходиш до танцювального класу, вони стоять такі маленькі і ти стаєш маленьким разом із ними. І, здавалося б, ти провів 5-6 пар, у тебе був такий складний день, ти ледь приніс сюди ноги, але йдеш додому, наче відпочивши. Діти лікують, допомагають побороти всі свої проблеми. За це я дуже люблю свою роботу.

Ксенія: Які Ваші побажання студентам спеціальності «Хореографія»?

Олена Володимирівна: У мене побажання, щоб ви ніколи не пошкодували про вибір своєї професії.  Пам’ятайте, що Ви маєте навчатися все життя, бо коли Ви не навчаєтесь – Ви вмираєте як хореограф, як танцівник, як керівник хореографічного колективу. Хочу сказати, що для того, щоб у Вас склалася професійна кар’єра, Ви маєте бути цікавою людиною, яка навчається впродовж усього життя.

Статтю підготували 

Ксенія МАРФІЯН та Софія САМОЙЛОВА