Раду Поклітару - видатний балетмейстер України

Раду ПОКЛІТАРУ, головний балетмейстер Академічного театру «Київ Модерн-балет», хореограф-постановник, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, лауреат премії «Людина року – 2017», народний артист Молдови, лауреат міжнародних конкурсів.

«А давай створимо театр!» Саме ці слова мецената Володимира Філіппова, вимовлені в далекому 2005 році, стали тим зерном, з якого виріс театр «Київ Модерн-балет». Мені було 33 роки, я був вільним художником, досить успішно ставив у різних театрах різні балети ... Але – це була пропозиція з категорії тих, від яких не відмовляються!»

Раду Поклітару

Раду ПОКЛІТАРУ народився в Кишиневі в сім’ї артистів балету. Закінчив Пермське державне хореографічне училище (1991) і Білоруську державну академію музики за фахом «балетмейстер» (курс народного артиста СРСР, професора Валентина Елізарьева, 1999). У 1991–2001 рр.  працював артистом балету Національного академічного Великого театру Республіки Білорусь. 2001–2002 рр. – головний балетмейстер Національної опери Молдови. 1999–2006 рр. – вільний художник.

У 2006 за ініціативи та фінансової підтримки українського мецената В. Філіппова Раду ПОКЛІТАРУ створив свій авторський театр – «Київ Модерн-балет».

«Я щасливий – у мене є свій рідний творчий будинок. Я вдячний долі – у мене є сім’я. Моя сім’я – це артисти, завдяки яким мої потаємні думки оточення яскраво і безсоромно талановито доходять до серця глядача, моя сім’я – це люди, які невидимо і абсолютно чесно допомагають у щоденній роботі складного механізму сучасного театру.

«Київ Модерн-балет» сьогодні – яскравий, зухвалий не схожий ні на один інший театр. Він живий! А як же досконалість?! Мені здається, що воно просто нудно...»

Раду ПОКЛІТАРУ

Легендарний «Київ Модерн-балет» виступив у Бердянську 5 жовтня у Міському палаці культури та викликав справжній фурор серед глядачів, а особливо серед студентів Бердянського державного педагогічного університету. Отримати насолоду, натхнення і поділитися своїми враження змогли студенти кафедри теорії та методики мистецьких дисциплін Бердянського державного педагогічного університету. Так, Валерія КРИВУНЬ, студентка 4 курсу, зазначила: «Балет проник у душу і захопив частинку собі…»; Валерія ВЕРЕМЕНКО, студентка 2 курсу: «Я дуже вдячна організаторам, які дозволили нам торкнутися осучасненої версії балету «Кармен» Жоржа Бізе, ми можемо почерпнути нові враження, поповнити скарбничку мистецтва. Я отримала неймовірні враження». 

Також балет відвідали викладачі БДПУ і залюбки висловили свою думку. Так Олена МАРТИНЕНКО, завідувач кафедри теорії і методики навчання мистецьких дисциплін, кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений працівник культури, зазначила, що «…хореографічна мова сучасного балету – це те, що потрібно студентам: інший, зовсім незвичний погляд на постановку класичних творів, які не згасають з часом». «Сучасна та відверта, з експериментально-новаторськими ідеями», – висловила свою думку кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри теорії і методики навчання мистецьких дисциплін Юлія ТАРАНЕНКО.

За словами Раду ПОКЛІТАРУ, сюжет про кохання циганки на ім’я Кармен він обрав через його популярність: майже всі глядачі хоча б приблизно знають, про що йде мова. Зі свого боку, театр пропонує глядачеві іншу «Кармен», відмінну від класичного трактування. Персонажі у версії балетмейстера – сучасні неврівноважені підлітки, брутальні і невмілі у виявленні своїх почуттів. Кармен – не стільки волелюбна, скільки невихована дика кішка; Хосе – дресирований підкаблучник, який насолоджується своїм рабством; манери Тореадора списані з ідолів естрадної попси; натовп циганок і солдатів – це простолюдді або «фани», що заплуталися в статевих питаннях, з мізками, що запаморочились від мішури і блиску знаменитостей. 

Рушійною силою «Кармен» стає складна психіка Мікаели – нареченої Хосе. Раду ПОКЛІТАРУ перебудував її світлий образ за прислів’ям «у тихому болоті чорти водяться». Скромна молода жінка в безглуздому піджачку поверх мереживної сукні, що не вміє без спотикання ходити навіть на низьких (а не те що на високих) підборах, виявляється старою дівою з патологічним сприйняттям реальності. Втім, слово «реальність» тут не зовсім доречне. Вся дія – це мрії телеглядачки, яка до очманіння дивиться реаліті-шоу і латиноамериканські серіали.

Підглядання за чужою реальністю не проходить дарма. Мізки самотньої дівиці, пригнічені від нудьги і заздрості від побаченого бурхливого життя, генерують гримучу суміш. Історія Кармен переходить у дамський роман з кримінальним ухилом, у гру, в якій виконавець сам задає параметри. Богиня телевізійного пульту зупиняє кадр, щоб втрутитися в історію, особисто штовхнувши під ніж і суперницю головної героїні, і капітана. Тореро, до речі, теж гине, але від бика. У фіналі Мікаела, ніжно посміхаючись, затягує шарф на шиї Кармен, а потім тихо, але твердо бере за руку Хосе і садить поруч із собою – дивитися телевізор.

Трактування вийшло двояким: Раду ПОКЛІТАРУ вважає, що драму треба розповідати з якимось внутрішнім сміхом. Сміх у даному випадку – синонім тверезого погляду на життя.
Критики дорікають на зайву прямолінійність та простоту постановок Раду ПОКЛІТАРУ. На що постановник відповідає: по-перше, спектакль не такий простий, як може здатися на перший погляд, по-друге, нічого поганого в простоті немає. Це його девіз – простота. Справжній театр для балетмейстера – класичний театр емоцій і співпереживання. Сценічне життя персонажів вистави наповнене пронизливими сучасними інтонаціями, зі збереженням при цьому всього шарму Іспанії XIX століття, а геніальна музика опери «Кармен» дала можливість створити абсолютно новий спектакль, не змінивши при цьому духу Жоржа Бізе. Вистава «Кармен.TV» цілком докладно переказує сюжет, зберігаючи іспанський колорит у костюмах. 

Раду ПОКЛІТАРУ взяв за основу саме оперу Жоржа Бізе, а не симфонічну оркестровку, як робили його попередники. Головне досягнення Жоржа Бізе полягає в тому, що він зумів ефектно показати основні події опери в музиці. Автор змушує аудиторію співпереживати емоціям і стражданням персонажів своїх творів. Однією з характерних особливостей музики Бізе є те, що індивідуальні дії персонажів і розвиток їх образів здійснюється на тлі різноманітних масових сцен, що дозволяє поєднувати кілька планів дії. Х’ю Макдональд вважає, що позачасовою оперу робить «поєднання достатку вражаючої мелодії, майстерної гармонії та ідеальної оркестровки». На думку Уїнтона Діна, головне досягнення Жоржа Бізе полягає в тому, що він зумів ефектно продемонструвати основні події опери в музиці. 

Всі ми добре знаємо мотиви «Хабанери», що в основі ритміки вона має не іспанський, а креольсько-американський характер і наближається, як і сам танець, до ритму повільного танго. Одним з найбільш характерних способів розкриття образу головної героїні, надання йому реалістичності є використання композитором пісенно-танцювальних жанрів в її партії. Хоча опера все ж французька, а не іспанська, «сторонні мелодії» вносять вклад у створення унікальної атмосфери, яка є основним компонентом опери.

Ланцюг фатальних подій передається рваним танцем босоніж. У лексику вплетено іспанські прикмети – бійки на ножах і елементи кориди. Вплив улюбленого європейського хореографа Раду ПОКЛІТАРУ – Матса Ека – відчувається в пластиці не більше, ніж цитати з життя міських маргіналів, які постановник підгледів на паризьких танцях Пігаля і в київських підворіттях. Вульгарні жести, розчепірені пози, загрозливо-інфантильні манери та підліткові «понти» тут не епатаж, а повсякденна мова, якою спілкуються герої – усе це можна вважати пластичною заміною лихослів’я. Психологічно вийшло цілком реально. Чудові костюми, які були пошиті кращими театральними художниками нашого часу Андрієм ЗЛОБІНИМ і Анною ІПАТЬЄВОЮ, відтворюють неперевершене відчуття тієї самої Іспанії. Ми бачимо червоні та чорні відтінки, що додають невгамовної пристрасті героям, пишні юбки і колоритне чоловіче вбрання тієї епохи. Костюми, декорації, рухи танцюристів виявляються несподівано співзвучними з ХХI століттям, але музика Бізе, яка все ж являє основу постановки, викриває класичну і давно всім відому історію.

Можу зробити висновок, що створення унікального театру «КИЇВ МОДЕРН-БАЛЕТ», очолюваного Раду ПОКЛІТАРУ, одним з провідних хореографів сучасності, стало великою подією в художньому житті країни і відкрило українському глядачеві світ сучасного танцювального театру.

Балет про Кармен – альтернатива застояної балетної класики. Різко протиставляючи свій спектакль канонізованій постановці Альберто Алонсо на музику «Кармен-сюїти» Родіона ЩЕДРІНА, балетмейстер створює власну сценічну і музичну версію популярного театрального сюжету. Спостерігаючи за трансформацією образу Кармен у сучасному мистецтві, можна спостерігати зміни, що відбуваються в суспільстві й людській свідомості: у кожного часу – своя Кармен.

Для того, щоб поринути у світ мистецтва, зануритися в образи головних героїв та отримати більше цікавої інформації, пропоную вам переглянути інтерв’ю з артистами балету і головним балетмейстером Раду ПОКЛІТАРУ за посиланням URL: https://www.youtube.com/watch?v=5CtSyYyAOwo&list=LLal9PrE8fm2QDJBAQnqvFJA&index=1

Здобувачка ІІ рівня вищої освіти, спеціальності 014 Середня освіта 

(Хореографія)

Юлія ЯРОШЕНКО

Балет Раду Полкітару «Лебедине озеро»

Мені випала чудова нагода переглянути зовсім незвичайний балет Раду ПОКЛІТАРУ «Лебедине озеро». У балеті «Лебедине озеро. Сучасна версія» мало що залишилось від першоджерела. Раду ПОКЛІТАРУ створив балет-притчу, балет-роздум про неможливість жити, змінюючи своєї істинної природи. Існувати в чужій шкірі, проживати не своє життя і долю – страшний вирок. Маленький лебідь, проти своєї волі перетворений в хлопчика, повинен пройти через страждання і виклики долі. Любов же приходить до нього лише тільки в примарних снах...

Хореограф Раду ПОКЛІТАРУ, артисти якого танцюють без пуантів, змінив головну колізію балету – перетворення дівчини в лебедя. У нього навпаки, лебідь насильно (як жертва наукового експерименту) стає хлопчиком.

Аналіз музичної драматургії танцю. Вражаюча музика композитора П. Чайковського – головна складова грандіозного світового успіху спектаклю, який не сходив зі сцен театрів вже більше 130 років. У своєму балеті Раду ПОКЛІТАРУ довелося скоротити музичний супровід, тому сам спектакль складався з двох актів: перший – 50 хвилин, другий – 30 хвилин, але хочу відмітити, що перший балет складався з чотирьох актів.

Музика дуже цікава, змістовна та доступна не тільки виконавцям, а й глядачам. Протягом усього балету музичний супровід відповідав задуму хореографічного твору та драматургії. Мелодії підкреслювали кожен рух та жест виконавців, кожна частина драматургії, включаючи кульмінацію, знаходила взаємний зв’язок з хореографічною лексикою хореографічної композиції.

Створення малюнку танцю. Протягом усього балету можна спостерігати використання різноманітних малюнків танцю та відповідно його фігур. Під час зміни мелодії та дії танцю – малюнок та лексика виконавців змінювалась. Залежно від драматургії танцю, чи буде це розвиток дії, а чи кульмінація – малюнок швидко переходив у інший.

Хореографічний текст та практичне виконання. Раду ПОКЛІТАРУ хвалять за оригінальність, новизну, несподіваність та унікальну хореографічну мову. Лексику автора вважають агресивною, незграбною. Вона сприймається частиною публіки як межа танцювальної радикальності, але, насправді, має глибоке коріння. Неможливо передбачити ані мову виконавців, ані те, що на них чекає. Балетмейстер завжди вміє здивувати своєю несподіваною постановкою, цікавою лексикою та малюнками. Автор дуже добре розкриває образи героїв: лебедя – хлопчика, злого генія Ротбарта, прекрасного юнака Зігфріда, вражаючу Одетту, королеву Оділію та інших. Такий принцип, коли складний малюнок повинен співвідноситись з легкою лексикою, не завжди відповідає Раду ПОКЛІТАРУ. Мова виконавців може бути складною, тоді й малюнок має бути таким же. Протягом усього балету можна побачити цікаві акценти та динамічні відтінки лексики і музичного твору, яскраву виразність міміки та експресивно насичені танцювальні рухи.

Художнє оформлення постановки. Декорації, створені сценографом Андрієм Злобіним, занурюють нас у фантасмагоричний світ двору Ротбарта – «доктора Франкенштейна», який вміє на операційному столі переробляти живих істот. Костюми художниці Анни ІПАТЬЄВОЇ дають можливість артистам неймовірно точно створювати образи, як людей, так і містичних ельфів-лебедів. 

У версії української трупи є і танцівники, і танцівниці – з оперенням на руках. Білосніжні крила шарудять при кожному помаху, здається, ці лебеді і правда ось-ось злетять. У Зігфріда крил немає, але його все частіше і частіше мучають фантомні болі, а рука раз у раз не слухається, рухається немов пташине крило, тягнучи героя в лісову гущавину, де на березі чарівного озера мешкають білосніжні лебеді – з ними він теж от-от злітає, підхоплений новими друзями. Вистава Раду ПОЛІКТАРУ майже цілком проходить у польоті – складні підтримки і пластичні, а то і гімнастичні етюди зі стійками на руках і головах.

Оддету і Оділію, всупереч усталеній традиції постановок «Лебединого озера», тут танцюють дві балерини. Перша пурхає в білосніжній перуці з короною, друга – в чорно-червоному вбранні та мереживних панчохах – фетишистський елемент костюма робить її схожою чи то на фатальну іспанку Кармен, чи то на «готесса». Колірна гамма наряду Оділії до пари декораціям замку Ротбарта, де на темному задньому плані зловісно світиться «кривава» неонова вивіска, на якій в першому відділенні, немов знак Бетмена, видніється силует лебедя, а в другому, що символізує смерть і руйнування – скелет. Зігфрід, одягнений як і годиться, у вбрання темного кольору, стилізоване під військову форму.

Отже, принагідно зазначу, що балет «Лебедине озеро» став сенсацією творчого шляху Раду ПОКЛІТАРУ, який можна переглядати знову і знову, та щоразу знаходити для себе щось нове, те, над чим можна замислитись.

Здобувачка ІІ рівня вищої освіти, спеціальності 014 Середня освіта 

(Хореографія) 

Валерія КРИВУНЬ