Berdуansk Dance Project University

 РОЗДУМИ НА ТЕМУ ПРОФЕСІЇ

(від початківців і досвідчених практиків)

Чотириста років тому англійський філософ Френсіс Бекон зауважив, що «щасливими стають ті люди, чия природа й заняття знаходяться в згоді». Займатися справою, яка не подобається, — це означає приректи себе бути нещасливим, як мінімум, на 8 годин кожного робочого дня свого життя.

До вибору професії кожен має підійти усвідомлено й відповідально. Це дуже важливе завдання, вирішення якого робить життя наповненим, яскравим, цікавим або, навпаки, безрадісним і монотонним.

Зі своїми роздумами на тему професії вчителя хореографії, керівника танцювального колективу поділилися учасники наукового гуртка «Здобутки, проблеми та перспективи роботи дитячих хореографічних колективів», частина з яких має досвід практичної роботи, а деякі лише пізнають секрети найкращої професії в світі.

Цього року керівниця гуртка, кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри теорії та методики навчання мистецьких дисциплін БДПУ, заслужена працівниця культури України, керівниця народного ансамблю естрадного танцю «МарЛен» Центру дитячої та юнацької творчості м. Бердянська Олена МАРТИНЕНКО опублікувала власний підручник «Методика роботи з хореографічним колективом: теорія і практика». На обкладинці вона написала звернення до своїх учнів, які присвятили життя професії хореографа: «Я ЩАСЛИВА у своїй професії! Щаслива від того, що можу бачити, як світяться очі дітей, коли вони готуються до виступу і з хвилюванням виходять на сцену, як крок за кроком пізнають красу танцювального мистецтва, як ображаються на зауваження, а потім міцно тебе обнімають, як відбувається їх особистісне зростання, як вони радіють перемогам, як крапельки поту виступають на їхньому обличчі під час виконання екзерсису... Я вдячна Богу, що подарував мені можливість жити танцем і дарувати свій талант людям. Я горда тим, що обрала професію ХОРЕОГРАФА і все життя можу вчити й учитися, шукати й без перешкод утілювати творчі задуми, новаторські ідеї, а поруч зі мною – надійна команда». Олена Володимирівна визначила ключові моменти в професії хореографа: «Не нашкодь! Підтримай! Розкрий! Будь особистістю і не зупиняйся в саморозвитку! Живи в ритмі танцю! Будь щасливим у своїй професії!».

Членкиня наукового гуртка Аліса ТРОЦЬКО (здобувачка третього курсу, учитель-практик), розмірковуючи на тему професії хореографа і спираючись на власний досвід роботи на посаді вчителя хореографії в ЗЗСО зазначає: «Найголовніша риса вчителя — це любов до дітей, які успішно навчаються в того, кого люблять та хто любить їх». Друга, не менш важлива риса, на її думку, — це здатність відійти від авторитарного формату і бути на рівні з дітьми, намагатися стати для них товаришем, і ні в якому разі їх не зраджувати. «Якщо бути з дітьми на рівних, то можна навчитися від них не менше, ніж вони навчаться від Вас, — зазначила Аліса. Той, хто боїться труднощів, не повинен йти працювати до школи, бо хореографія здебільшого не знаходить підтримки з боку педагогічної спільноти і батьків, а школа – це щоденні непередбачувані проблеми і величезна праця. Навчати танцювати потрібно не лише талановитих і зацікавлених, а кожного учня класу. Тому вчитель не повинен боятися виходити за рамки свого комфорту, він має проявляти життєстійкість і витримку, щоб не зіштовхнутись з професійним вигоранням. Тут потрібен поклик душі і відданість своїй справі. Особисто я працюю в школі, бо люблю людей, я дуже сильно їх люблю і дійсно дуже радію, коли дитина довіряє мені свій секрет, коли вона щиро дякує за урок, коли я бачу сльози радості на її очах, бо вона навчилась виконувати той чи інший рух. Я люблю хореографію дуже сильно! Мені цікаво і приємно бути серед дітей, працювати з дітьми, ділитися з ними своїми знаннями і бачити, як вони змінюються на краще. Я ЩАСЛИВА, що я хореограф, і я ЩАСЛИВА, що я Вчитель! Я ЩАСЛИВА, що мене люблять діти, бо я теж дуже люблю їх! Професія Вчителя для мене – це поклик серця, а хореографія – не просто предмет або сфера діяльності – це моє життя! Навчившись колись розмовляти мовою тіла та зазирнувши у світ танцю, стаєш особливим, не таким, як більшість людей…. І це дійсно ЩАСТЯ!!!»

Здобувачка першого рівня вищої освіти 3 курсу, вчителька хореографії зі стажем Вероніка КИРПА зазначає: «У моїй родині немає вчителів, але я з дитинства мріяла навчати…. У школі я займала активну творчу позицію, допомагала в організації шкільних світ, брала участь у всіх шкільних концертах і дуже сильно любила танцювати. Саме це і вплинуло на вибір моєї професії. Я стала вчителем хореографії!

Люблю свою роботу за те, що вона мотивує рухатися вперед, увесь час знаходитися в творчому та педагогічному пошуку, щоденній співпраці з дітьми. Завдяки своїй професії я постійно невпинно працюю над собою як у професійному, так і  в особистісному плані, набираюся мудрості, вчуся терпінню і почуваю себе ЩАСЛИВОЮ людиною! Як чудово, коли ти йдеш на роботу не працювати, а просто продовжувати жити і отримуєш задоволення від непередбачуваних дитячих питань, їх посмішок, успіхів і результатів своєї праці.

За роки роботи в школі я досягла успіхів, які надихають мене йти далі і не зупинятися на досягнутому. Я розумію, що результати моєї роботи залежать від талановитих дітей, і моя задача – розкрити і підтримати цей талант у кожній дитині. Тому, коли мої учні стають призерами конкурсів, виступають на сцені або, навіть, просто проявляють зацікавленість до моїх уроків, відчуваю величезну гордість не лише за них, а й пишаюся собою. Я просто люблю свою роботу й отримую від неї задоволення!».

Своїми думками про професію хореографа поділилися й здобувачки другого курсу спеціальності «Хореографія», ті, хто робить перші кроки в набутті фахової майстерності.

Софія ВОЗНЕНКО: «На мою думку, хореограф – це митець, який створює свій шедевр на чистих аркушах, де аркуші – це діти, які приходять до танцювальної зали з палаючими очима та жагою танцювати. Хореограф – це та людина, яка повинна передати свій досвід, правильно навчити та відкрити майбутнім танцівникам прекрасний світ хореографії. Це голова хореографічної родини, який одночасно повинен бути суворим та м'яким, старшим другом і авторитетним педагогом. Хореограф повинен мати вищу освіту за професійним спрямуванням, уміти оперувати професійною термінологією, вирішувати конфлікти і при цьому бути унікальним і самоорганізованим. А головне, хореограф повинен любити свою справу і бути ЩАСЛИВИМ у ній!».

Вікторія БИЧКОВА: «Я вважаю, що хореограф – це людина, яка передає свої знання іншим, незважаючи на свої особисті проблеми, свій настрій і стан здоров’я. Він має бути лояльним, доброзичливим та справедливим по відношенню до учнів. Це, на мою думку, визначає його професійні якості».

Здобувачка другого курсу Софія САМОЙЛОВА, проєктуючи свій майбутній колектив, підкреслила три важливі для неї аспекти: «1. Мета мого ансамблю – розвивати творчі здібності, уяву, танцювальну образність у кожного учня, прививати ЛЮБОВ до хореографії. Щоб діти на заняття бігли з радістю, а не тому, що їх змушують батьки, за компанію з друзями або з інших причин. Я хочу, щоб діти вміли творити, виражати свої ідеї та робити з них творчий продукт. 2. Я мрію працювати з педагогами, які будуть любити свою справу, любити дітей і людей, які будуть сміливі у своїх рішення та ідеях, будуть готові на будь-яку авантюру і не боятимуться спонтанності. 3. Викладання у моєму колективі буде демократичне. Будуть почуті та, по можливості, втілені всі ідеї учнів та викладачів. Усі будуть розуміти, що вони роблять і для чого».

Вибір професії – це складна і відповідальна задача кожної людини! Головне – бути ЩАСЛИВИМ в обраній справі! Любити, творити, радіти, отримувати результат і жодної секунди не шкодувати, що ти займаєшся не своєю справою. Адже професія ХОРЕОГРАФА – найкраща в світі!

Члени наукового гуртка

«Здобутки, проблеми та перспективи роботи

дитячих хореографічних колективів»